Виховна робота
1.Виховний захід присвячений героям Крут
Червона калина на білому снігу
Юнак 1: Крута дорога із Крут,
Та віримо: рушить нею
Міцний український люд.
І вийде він ще на суд
Не судженим, а суддею!
Юнак 2 : Пам’яті юнаків-героїв, замордованих більшовицькими катами під Крутами, ПРИСВЯЧУЄМО.
Юнак 3 : Всі ви спочили в темній могилі,
Та нас в неволю не завернути,
Бо і в нас були вже термопіли,
Бо впало триста. Ген там, де Крути!
Звучить пісня «Віра» музика М. Гнатюка, слова В. Крищенка
Дівчина 1 : Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить в знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі, - ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Дівчина 2 : Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити зі своєї пам’яті та історії, героям, що пали в страшному бою під Крутами, - ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Дівчина 3 : І знов, у котрий це вже раз,
Зійшлися ми в одній родині,
Щоб пом’януть той славний час,
Коли в офіру батьківщині
Себе принесли кращі з нас.
Нема любові понад ту,
Що окропила кров’ю Крути,
І ту гарячу кров святу
Повік Вкраїні не забути.
( Один учень промовляє "Отче наш", звучать церковні дзвони. Гаснуть свічки).
Юнак 1 : 29 січня виповнюється 90 років лицарському подвигу під Крутами. Крути… Символ героїзму й відданості нашого юнацтва, символ національної трагедії, "квіт української молоді, оті мученики українські" (за висловом Павла Тичини), ті новітні воїни і герої, які склали іспит зрілості, ставши на оборону Української Волі й Державності…
Юнак 2 : "Понад усе вони любили свій коханий край", - писав Павло Тичина. І не лише любили. А й поклали своє квітуче, молоде життя на Олтар національної волі.
Юнак 3 : Скориставшись ослабленням царської Росії в ході Першої світової війни і наслідками Лютневої революції 17 березня 1917 року, у Києві з представників різних політичних партій утворилася Українська Центральна рада на чолі з професором М.Грушевським.
Дівчина 1 : 23 червня 1917 року своїм Першим Універсалом Центральна рада проголосила автономію України й утворила перший український уряд, на чолі якого став письменник Володимир Винниченко.
Дівчина 2 : Народження Української Народної Республіки як самостійної держави відбулося 20 листопада 1917 року проголошенням ІІІ Універсалу на розширеному засіданні Малої Ради, яке завершилося співом Гімну "Ще не вмерла України …".Президентом вільної держави став Михайло Грушевський.
Дівчина 3 : Безперечно, утворення самостійної Української держави викликало величезний спротив з боку російського більшовицького уряду на чолі з Ульяновим-Леніним, заснованого на брехні і крові.
Юнак 1 : Про ці події розповідають історики так: вже через три дні, 10 листопада 1917 року, у Петрограді було прийнято рішення послати армійські частини для придушення "контрреволюції" на півдні Росії. До контрреволюції була віднесена і Центральна Рада, оскільки вона, на думку Раднаркому, мала буржуазний характер. Про це було сказано у зверненні Раднаркому від 26 листопада 1917 року "До всього населення".
"Буржуазна Центральна Рада Української Республіки, що веде боротьбу проти Українських Рад, допомагає Каледіну стягувати війська на Дон, заважає Радянській владі спрямувати необхідні військові сили по землі братерського українського народу для придушення Каледінського заколоту".
Проголошення самостійної України стало кісткою в горлі Леніна і його помічників.
Троцький говорив : "Нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, хлеба, соли, Черного моря - Россия существовать не может, она задохнется. Отправляясь на Украину, помните, что для достижения своей цели все средства одинаково хороши. Ни на одну минуту не забывайте, что Украина должна быть нашей. Желаю вам полного успеха".
Так розпочалася війна Радянської Росії із законною владою в Українській Народній Республіці, а фактично з незалежністю українського народу.
Раднарком оголосив в Україні стан облоги і зобов’язав місцеві революційні гарнізони "діяти з усією рішучістю проти ворогів народу, не чекаючи ніяких вказівок зверху".
Першою революційною армією командував колишній царський підполковник, лівий есер М.О.Муравйов, який 5 січня 1918 року перед захопленням Полтави оголосив: "Я дав наказ вирізати всіх оборонців місцевої буржуазії".
17 грудня 1917 року Центральна Рада одержала радіограму від більшовицького Раднаркому з ультимативною вимогою: відмовитися від дезорганізації фронту, не пропускати через Україну козачі війська з фронту на Дон, пропускати більшовицькі війська на Південний фронт, припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. Великодержавний ультиматум було відхилено. Тоді тридцяти тисячна більшовицька армія під керівництвом Антонова-Овсієнка розпочала проти Української Народної Республіки війну.
Український уряд, ще не маючи дисциплінованого, готового до рішучого виступу війська, залишився безборонним. Української армії не було. Наприкінці грудня було окуповано Харків, Полтаву, Чернігів.
Юнак 2 : З початком січня 1918 року у Києві почалося формування Студентського Куреня Січових Стрільців, а водночас і Гайдамацького коша.
Молодь Києва щиро відгукнулася на відозву організаційного комітету Студентського куреня та в другій половині січня було записано до нього 300 осіб.
Юнак 3 : Формування загону молодих захисників Центральної Ради відбулося на суто добровільних засадах. На зборах Другої Української ім. Кирило-Мефодіївського братства гімназії, що відбулися 15 січня 1918 року, короткий виступ студента університету св. Володимира Миколи Лизогуба, який стояв перед гімназистами у військовій формі, своєю патріотичністю, запалом зачарував гімназистів.
Дівчина 1 : "…Вступайте до студентського куреня, - закликаю лише тих, хто вірить в Україну, готовий за неї вмирати. По кількох днях вирушимо на фронт. Ось і все".
Дівчина 2: Запрошений на збори директор гімназії звернувся з такими словами: "Ви - наша надія, надія української нації! Ми спромоглися організувати, врешті, й у Києві свої, українські гімназії, ми важко долаємо російськомовну над культуру і в Києві, і в усій Україні. Ви не повинні йти на смерть заради України. Заради неї треба жити і творити в ній, сіяти поміж інших знання і любов до нашої землі". І далі: "Діти мої, побережіть хоча б тих, хто менший за вас!". На це гімназисти відповіли: "Сьогодні і час стріляти у ворогів України, а не промови говорити. І треба йти всім, як один, на фронт".
Дівчина 3 : І гімназисти підходили до столу й записувалися до студентського куреня Січових Стрільців. Вдягнувши кумедний напіввійськовий одяг, новобранці вирушили на вулицю Печерську, де донедавна знаходилася Перша Українська військова школа, щоб тимчасово розміститися в її приміщеннях, бо всі юнаки школи в цей час були на фронті під Бахмачем.
Юнак 1 : Після двох тижнів спішного курсу військової науки для не ознайомлених зі зброєю студентів і учнів в юнацькій військовій школі частина Куреня Січових Стрільців враз із рештою юнаків вирушила під командою сотника Андрія Омельченка за наказом командуючого Північним фронтом сотника Шинкаря на Чернігівщину проти наступаючих більшовиків.
Юнак 2 : Очевидець розповідає: "Багато доводилося бачити військових потягів, але, здається, ні в одному з них не співалося стільки пісень, де можна було б почути стільки дотепів і жартів. Думок про небезпеку не було, як не чулося розмов про можливість поразки".
(Лунають пісні Січових Стрільців).
Юнак 3 : У глибокому снігу, при 15-градусному морозі, у своїх благеньких шкільних шинелях залягли юнаки в лаву. Назустріч їм, як чорне гайвороння, посунуло більшовицьке військо силою до чотирьох тисяч бійців. Досвідчені бійці Червоної Армії, що пройшли школу війни, з допомогою кількох бронепотягів розпочали бій з юнаками.
Дівчина 1 : Тримаючи рушниці в замерзлих руках, ці діти зустріли ворога рясним вогнем. П"ять годин безперестанку студентський курінь стримував "червоні лави", перебуваючи під градом куль та вибухів гранат, проте ніхто не думав кидати позиції, відступати. Ніхто не звернув увагу, що штабний і сотник Тимченко ганебно втекли.
Дівчина 2: Ворог наблизився і побачив, які має перед собою сили. Підбадьорений своєю перемогою, він кинувся в атаку. Більшовики безжалісно багнетами кололи груди юнаків. Розбивали їхні голови прикладами рушниць, добивали поранених. В останньому пориві кинулися малочисленні, ганебно покинуті своїми старшинами молоді герої на переважаючого ворога, але були буквально знищені. Лише 27 молодих бійців потрапили в полон.
Дівчина 3 : Більшовики катували й дико знущалися над ними. Наступного дня живими залишилося семеро. Решту розстріляли. Це сталося 29 січня 1918 року.
Звучить музика
Читець 1 : Плакав вітер…
Ой як плакав
На краю діброви,
Де студентське біле тіло
Лежало у крові.
Нахилявся до личенька,
Цілував шовково,
Кучерявив кучерики
Круто, барвінково.
Плакав вітер…
Ой як плакав
Жалібненько-томно,
Співав "Вічну!" над студентом
Сумно-похоронно.
(Дзвони)
Юнак 1: Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли і потім розповідали про все, що сталося того страшного дня.
Юнак 2 : За свідченням одного з учасників бою під Крутами дізнаємося, що два дні батьки і родичі розпізнавали своїх близьких та рідних у вагонах, що стояли на запасних коліях Київської залізниці. Одна мати знайшла свого сина лише за монограмою на вишиванці. Горе цієї матері поетичними рядками вдало передав Василь Письменний у вірші "Плач матері". (На фоні музики)
Читець 2 : Сину, дитино моя, та за що ж ?
Господи, Боже мій, Боже!
Смерть у сімнадцять, сімнадцять всього ж -
Розум збагнути не може…
Сину мій любий, матусі пробач,
Що не впізнала учора:
Так твоє тіло катюга - палач
Знівечив, змучив, спотворив…
Як мені жити? Скажи, підкажи.
Як по землі цій ходити?
Господи, хоч на хвилинку б ожив
Син мій, щоб матір навчити…
Мій неслухняний, тебе донесу,
Скільки б не важили кулі -
Ті, що убили юнацьку красу…
Люлі, малесенький, люлі…
Ні, я не плачу. Поки спочивай.
Вірю, настане година:
Вся Україна, коханий наш край
Прийде до кожного сина.
Прийде! Як мати, спом’яне усіх,
Хто боронив її Волю,
Хто найдорожче - життя не беріг
В битві за щастя і долю…
Юнак 3 : Після повернення Центральної Ради до Києва М.Грушевський на першому ж засідання Малої Ради 9 березня 1918 року запропонував ушанувати пам"ять полеглих стрільців студентського куреня, що поклали свої голови в боротьбі за незалежну Україну. Було вирішено перевезти їхні тіла до Києва і поховати на Аскольдовій горі. Похорони відбулися 19 березня.
Читець 3 : На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
Тридцять мучнів-українців
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі -
Український цвіт!
По кривавій, по дорозі
Нам іти у світ!
На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро - ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже , покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
Дівчина 1 : Трагедія під Крутами знайшла палкий відгук у серцях свідомих українців усього світу. Їх подвиг навічно увійшов у літопис боротьби за незалежність України, як свідчення незламності духу українського народу, його споконвічного прагнення до волі і справедливості. Пропонуємо вашій увазі уривок із статті письменниці Людмили Старицької-Черняхівської, яка була надрукована 24 березня 1918 року у газеті "Нова Рада" у виконанні провідного бібліотекаря районної центральної бібліотеки Мандрики Оксани Володимирівни.
( звучить "Реквієм" Моцарта)
Бібліотекар: "Пам’яті юнаків-героїв, замордованих під Крутами"
І їх нема…
Кого ми поховали?
Хто зважить той жаль?
Зберіть усі хмари з усього світу - і не складете тої нерозважної туги, що оповила серце…
Жалю не має ваги.
Найпалкіші діти України, найдорожчі жертви на залізний вівтар волі.
Історія знає багато жертв, але такої сторінки вона ще не розгортала перед людськими очима.
…Чи вони вірили в свою перемогу? Чи сподівалися на свою силу? Ой ні! Чи то були знавці-козаки, окурені порохом, призвичаєні до військової справи. Ні, ні. То були гімназисти і молоді студенти, не призвичаєні до військової справи. Вони не визнавали ні права війни, ні права смертної кари. Їхнім душам було огидне кожне насильство, убивство, бій.
І вони пішли.
Коли вдарив останній час України, вони пішли - 400 юнаків проти 13 000 більшовиків.
Сподівалися засипати своїм трупом повіддю прорвану гатку.
І полягли усі.
За що ж загинули ці кращі сини України? Хто їх не знав? Хто не знав Поповича? Бідний, дорогий товаришу! В часи, коли гинула вся Україна, як він кидався скрізь, щоб всім допомогти, щоб роздмухати іскру надії. Чи є хто з українців в Києві, хто б не знав Володю Шульгина? Одколи скінчив гімназію, він став душею молоді й теплим зв’язком між нею і старшим поколінням, бо він був увесь - любов до України. Палкий організатор, палкий промовець, теплий заступник всіх тих, що постраждали за Україну, любий, дорогий, незабутній Володя Шульгин. Він згромаджував, єднав молодь і разом із тим всією своєю істотою збуджував у людей старшого віку віру в долю України.
І його нема. Був душею молоді й разом із нею пішов на смерть. А ті гімназисти 6, 7, 8 класів - дорогі діти на світанні життя. Вони всі понесли на жертву отчизні свою молодість, радість, щастя, нерозважне горе кревних і молоде своє життя.
…Ой, ні ! Тих жертв не можна забути, не можна подарувати.
Але вони кличуть не до помсти. Не для ненависті і злоби понесли вони своє життя, а з-за незмірної любові до рідного краю, і та любов світитиме йому довгі віки.
Звучить пісня «Україна» Тараса Петриненка
Весна прощалась з молодістю, а молодь ридала над могилою, і лилася в останнє рідня пісня.
Будьте ж певні, дорогі, незабутні герої, ваша смерть не згинула марно. Чуєте?! - вона живе і житиме до віку - вільна, самостійна Україна.
Дівчина 2 : На жаль, довгий час молоді не судилося вшановувати пам’ять героїв Крут, вивчати вірші, що звучали сьогодні, бо вірші були заборонені, а могили стерті з лиця землі. Та пам’ять народу не зітреш і не зруйнуєш ніякими бульдозерами. Прогресивна молодь з року в рік 29 січня вшановує пам’ять героїв Крутів.
( пісня "Ось така історія" на слова В. Крищенка).
Юнак 1 : Історія подарувала нам унікальну можливість збудувати незалежну Українську державу, але в наш складний час і з новою силою звучать застереження нашого великого земляка Уласа Самчука: "Молодь мусить розуміти, що історія кожної хвилини може подарувати нам нові Крути, і було б дуже недоцільним, коли б та своєрідна героїка без знань, без підготовки, без твердого і послідовного, організованого керма перейшла в нашу традицію".
Читець 5 : П’янила ниви кров їх чиста,
Звершилося: вже бій стихав.
І впали всі, героїв триста,
Останніх смілих гнів садиста
В полоні всіх закатував!
І впали всі і не спинили…
Та всі лягли, а не спочили,
Здобули славу для країни
Безсмертний взір геройських чар.
Бо шлях в майбутнє вкажуть Крути,
І терня змінить ореол,
Тож Україні вічно бути,
Про Україну всім почути,
Бо світа це - новий престол.
(Учасники виконують Гімн "Ще не вмерла України…")
Мета: освітня: розширити знання учнів про історію славного українського козацтва, Запорозької Січі, гетьманів. розвиваюча: розвивати вміння аналізувати, виділяти головне, самостійно робити висновки, систематизувати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення. виховна: сприяти естетичному вихованню учнів, забезпечити моральне виховання учнів, продовжувати формувати такі риси характеру, як: патріотизм, гуманізм, милосердя; виховувати правильне ставлення та любов до історії українського народу;
Тема: «Твоєї слави козацької навік не забудемо»
Мета:
освітня: розширити знання учнів про історію славного українського козацтва, Запорозької Січі, гетьманів.
розвиваюча: розвивати вміння аналізувати, виділяти головне, самостійно робити висновки, систематизувати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення.
виховна: сприяти естетичному вихованню учнів, забезпечити моральне виховання учнів, продовжувати формувати такі риси характеру, як: патріотизм, гуманізм, милосердя; виховувати правильне ставлення та любов до історії українського народу;
Підготовчий етап
- Повідомлення учням теми і основних її питань.
- Доручення окремим учням підібрати вірш, цитати і вибрати слова.
- Підготовка теоретичного матеріалу.
- Пошук наочності, підготовка обладнання.
Хід виховної години
І Вступ.
Вчитель:
Улюблена Богом перлина
Для всіх українців одна
Козацька моя Україна
Хлібів золотих сторона
Негодами лютими бита
Віками ти йшла до мети
Тобі в небі зорею світити
І волю і долю знайти
14 жовтня щорічно відзначається День Українського козацтва
ІІ Основна частина.
Вчитель:
Козацтву належить особливе місце в історії України та в історичній пам'яті українського народу. Саме козацтво було тією силою, яка активно впливала на історію України XVII – XVIII ст.
День Покрова, 14 жовтня, святкується в усіх козацьких громадах світу дуже урочисто, з молебнями про живих, з панахидами про тих хто відійшов в інший світ, з урочистими загальними зборами козаків. Як писав ще французький дипломат Жан-Бенуа Шерер у історичній праці, виданій 1788 року в Парижі, Покрова Пресвятої Богородиці було для козаків великим святом, оскільки їхню церкву було присвячено Діві Марії. Коли вони бажали обрати нових членів старшини, то збиралися саме у цей день.
Така історична традиція приурочується до дива поразки турків під Азовом у 1641 році. Гарнізон Азова в той час налічував 6 тис. донських і запорізьких козаків, а турецько-татарське військо – 227 тис. чоловік. Штурм Азова розпочався 6 червня 1641 року, але втративши близько 100 тис. чоловік, ворог відступив. У вирішальний час довгої героїчної оборони козацькому гарнізону з'явилося небесне видіння «Діви чудесної в багряній ризі», яке надихнуло козаків на новий подвиг, і до 1 жовтня 1641 року здійснилось дійсно диво: місто звільнилося від облоги.
Сьогодні світле та радісне свято – Покрова Пресвятої Богородиці (Рис. 2. Пресвята Богородиця). Від часів Хрещення Київської Русі і до наших днів це свято духовно об’єднувало наш народ, живило його вірою у повсякчасне заступництво Божої Матері за людський рід, за мир і добро на нашій землі.
Рис. 2. Пресвята Богородиця
Ведучий 1:
Добрий день Вам, друзі щирі,
Хай живеться Вам у мирі,
Не минайте нашу хату,
Бо у нас сьогодні свято.
Ведучий 2:
Сьогодні гадаєм, якраз буде вчасно,
Щоб був у Вас дійсно чудовий настрій.
Упоравшись з ділом, хіба нам не варто
Зустрітися з силою, піснею, жартом.
Учень 1:
Наша мандрівка – в історію давню і близьку, хотілося б поєднати розповідь про славну Січ Запорозьку з тими піснями і думами, що їх складав народ про своїх героїв, своїх богатирів, а почнемо з легенди ...
Учень 2:
Колись дуже-дуже давно Бог запросив до себе дітей різних народів, щоб обдарувати їх до свята. Зібралося тут багато люду та всім знайшовся подарунок.
Учень 3:
Аж ось помітив Господь, що в обшарпаній одежині стоїть ще одна дитина і гірко плаче. Це була українська дитина, яка, соромлячись свого вигляду, боялася підійти ближче. Зажурився Господь - усе ж всім роздав. Захмарилося його чоло та згодом проясніло, і подарував Він українській дитині найцінніший скарб - пісню, ту пісню, що ніхто її ще так не співав, ту пісню, що й досі береже в душі український народ.
Звучить пісня: «Ой у лузі червона калина»
Ведучий 1:
Відгомоніли століття з того часу, як в пониззі Дніпра за його порогами, мужні і вільнолюбиві лицарі заснували Запорізьку Січ. Світ звав їх козаками (Рис. 3. Козаки).
Рис. 3. Козаки
Ведучий 2:
Народ оспівав у своїх думах, піснях, легендах цих лицарів, захисників вітчизни.
Козак 1:
Гей, починалось все з дикого поля!
Вільному – воля! Полеглим тополя!
Мертві ганьби не ймуть.
Та не раз усміхалась козакам доля!
Козачка 1:
За дніпровими порогами, за південними дорогами,
За степами, за широкими, наші прадіди жили.
Мали Січ козацьку сильную, цінували волю вільную.
Україну свою рідну як зіницю берегли.
Козак 2:
Було колись в Україні – ревіли гармати,
Було колись запорожці – вміли панувати!
Козачка 2:
Панували, добували і славу, і волю.
Минулося... осталися могили на полі
Козак: Було колись добре жити, на тій Україні!..
А згадаймо! Може, серце хоч трохи спочине.
Ведучий 1:
В історії нашого народу є багато героїчний сторінок, та найцікавіша – це історія запорізького козацтва. Тож сьогодні ми з вами загадаємо як зародилась Січ, як козаки боронили рідну землю, про славних гетьманів.
Ведучий 2:
Причинами виникнення козацтва було польське панування, що змушувало селян втікати в степи від кріпацької неволі, та ще більшим лихом були набіги турків і татар на українській землі. В боротьбі проти турецької навали та свавілля польської шляхти український народ створив власне військо – козацтво. Втікачі селились за Дніпровими порогами і на острові Хортиці заклали першу Січ-фортецю. Козаки казали: «Січ – мати, а Великий Луг – батько».
Учень 1:
То хто ж вони – козаки? Це вільні воїни, східноєвропейські найманці, представники військового стану 15-20 століття. Через століття вчувається шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит ординців, плач невільників і бій, як блискавка, як межа між життям і смертю. І постає в уяві образ сильних, мужніх і сміливих героїв, захисників рідної землі, православної віри.
Ведучий 1:
Перша Січ закладена на острові Хортиця близько 1554 р. Її засновником став легендарний Д.І. Вишневецький (Рис. 4. Д.І. Вишневецький). Він перший вирішив покласти край турецьким нападам на Україну, зібравши під своїм керівництвом чимале військо, Байда організував сміливі походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Через зраду попав в полон до турецького султана, загинув мученицькою смертю.
Учень 4:
Ой, я Байда, Байда Вишневецький,
Що колись мене повісив цар турецький.
Що у Царгороді та й мене схопили,
Тай за ребро гаком, гаком зачепили.
У раю сидів я, дуже я занидів
Бо вже України років сто не видів.
–Одпусти – на землю, – говорю Петрові.
– Там же мої діти, чи живі-здорові?
Там же мої діти в третьому коліні.
Що вони там роблять тепер на Вкраїні?
Учень 5:
Попід гору доріженька веде,
Доріженькою отаманчик іде
Отаманчик попереду іде,
Козаченьків за собою веде.
Марширують України сини
І співають всі весело вони:
Отамане, отаманчику наш!
Веди, батьку, ти на ворога нас!
Козаченьки марширують, ідуть,
Нехай буде щаслива їм путь.
Ведучий 1.
Слава козаків була в їх ватажках. Крізь бурхливі століття пронесла до нас пам’ять славетні імена.
Петро Сагайдачний належав до найосвіченіших людей свого часу. Здійснив багато морських походів. Піклувався про розвиток, науки, культури. Здобув блискучу перемогу над турками під Хотином, відбивши бажання турків стати завойовниками Європи. Помер П. Сагайдачний від рани одержаної у битві під Хотином (Рис. 5. Петро Сагайдачний).
Рис. 5. Петро Сагайдачний
Ведучий 2.
Довго терпів наш народ неволю і гніт Польщі. Богдан Хмельницький очолив Національно-визвольну війну, саме йому судилося зіграти епохальну роль у нашій історії відродити українську державу – Гетьманщину (Рис.6. Богдан Хмельницький).
Рис.6. Богдан Хмельницький
Б. Хмельницький:
– А що, козаки, дасте слово сказати?
Козаки:
– Говори, батьку!
Б. Хмельницький:
– Здоровенькі були, шановна громадо!
Бачу, зустрічаєте мене радо.
Вирішив я завітати, щоб минувшину згадати.
Ведучий 1:
Відгомоніли бурі і грози, пройшли століття і літа,
А жаль стискає серце й досі, як Берестечко пригада.
О, як летіла світом слава! Трощив панів народний гнів!
Були вже Корсунь і Пилява, Блискучий Зборів, Київ, Львів
Ведучий 2:
Богдане, Богдане ти живеш у згадках,
Ми вклоняємось тобі від усіх нащадків
Богдане, Богдане! Батьку наш гетьмане!
Твоя слава на Вкраїні повік не зів’яне!
Ведучий 1:
Важливі доручення Богдана Хмельницького часто виконував Петро Дорошенко. На початку 1660-го року він стає Чигиринським полковником. Пізніше став гетьманом Правобережної України (Рис. 7. Петро Дорошенко).
Рис. 7. Петро Дорошенко
Козак 1:
Серед визначних вождів найяскравішою постаттю був Іван Сірко (Рис. 8. Іван Сірко). 22 рази козаки обирали його кошовим отаманом. За своє військове життя І. Сірко брав участь у 55 походах і завжди, виходив переможцем. Сірка
прозвали турки «Урус-шайтаном», тобто українським чортом. Пізніше Сірко очолив повстання проти царських воєвод. За це кошовий попав у царську немилість і був засланий у Сибір.
Козак 2:
Цар не любив Сірка і побоювався його. Але коли 300 тисяч турків перешли Дунай і хмарою посунули на Україну, в цей час цар згадав про Сірка. Запорожці зажадали від царського уряду повернення на Січ грози бусурманів. Цар змушений був поступитись. Сірко з військом запорожців, завдавши ворогам величезних втрат, визволив з неволі багатьох братів.
Рис. 8. Іван Сірко
Ведучий 1:
У народі існує багато легенд про випробування прийому в козаче товариство. Розповідають, що після того, як хлопець перехреститься, його пригощали пекучим від перцю борщем. Новачок мав його з’їсти, запиваючи квартою оковитої. Опісля новачка вели туди, де на Хортиці, чи в іншому місці на Дніпрі – лежала перекинута між скелями колода: хлопець мав пройти тим «містком», не зірвавшись у воду. Подолавши цей іспит, майбутній козак повинен був пропливти певну відстань проти течії в смузі Дніпровських порогів.
Ведучий 1:
Чи кожен юнак проходив такі випробування, чи народ просто наділив їх богатирськими доблестями, – цього не відомо, достовірно одне: на Січ приймали незалежно від національності, віку та минулого, аби був вільний та нежонатий, говорив козацькою мовою, був православний, знав і приймав порядки та звичаї січового лицарства.
Ведучий 2:
Козаки розробили власну тактику бою:
галас — козаки йшли до бою в довільному порядку;
табір — військо рухалося похідним строєм;
самообкопування — засіб індивідуального захисту.
Козаки були віддані своєму товариству, любили влучне слово, дотепні жарти, вигадки й розваги, а понад усе – пісню.
Звучить пісня «Ой на горі та женці жнуть»
ІІІ Заключна частина.
Учень 1:
Козак вкраїнську любить мову
Він завжди здержить своє слово!
Учень 2:
Козак – слабкому захисник,
Цінити побратимство звик!
Учень 3:
Козак – усім народам друг
І лицарський у нього дух!
Учень 4:
Козак – це той, хто за свободу
Хто прагне волі всім народам!
Учень 5:
Козак – чесна, смілива людина,
Найдорожча йому – Батьківщина!
Учень 6:
Воля – найкраща цінність в житті.
Вільний не може збитись в путі.
Всі ми цінуєм братерство і згоду,
Ми – вільні діти козацького роду.
Всі:
Щоб козацькому роду не було переводу
Присягаєм на вірність Вітчизні й народу!
Вчитель:
Прийміть наші вітання і будьте опорою та гордістю нашого шкільного братства.
Коментарі
Дописати коментар